Аніс смакує як літо і Середземне море, як пастіс, ракі, узо — і лакриця. Молоде листя надає зеленим салатам злегка солодкуватий смак, квіти є гарною та їстівною прикрасою. Насіння збирають, коли воно стало коричневим і використовують для випічки, в супах і соусах, насамперед у каррі — свіжомеленим або цілим. Воно також є абсолютно гармонійним доповненням до всіх бобових.

Аніс зірчастий - це стиглі, висушені плоди вічнозеленого дерева, яке росте в тропічному кліматі. Плоди у формі зірки з вісьмома або дев'ятьма кінцями на смак схожі на аніс, солодкі, як лакриця, але і трохи гострі та терпкі. Оскільки кірка більш ароматна, ніж насіння, аніс зірковий використовується або мелеться повністю. Аніс зірчастий є важливим компонентом китайського порошку з п'яти спецій, а також суміші каррі та різдвяних спецій.

Народившись у тропіках в Африці та Азії, цей «цар трав» вже давно підкорив кухні світу. Серед 150 сортів найбільш поширеним є звичайний однорічний базилік, який також можна вирощувати в горщику на сонячному підвіконні. Його листя з приємним кисло-пряним ароматом є популярною приправою для піци і пасти. Свіжі подрібнені листя додають смаку до соусів і салатів, супів, м'яса, риби і овочевих страв, але також використовуються в морозиві, сорбеті, фруктових салатах і солодощах. Свіжий базилік втрачає значну частину свого аромату під час приготування; тому, додавайте його у великій кількості під час приготування їжі або ж використовуйте незадовго до подачі на стіл.

Бразильський перець, який також називають різдвяною ягодою, є плодом бразильського перцевого дерева, яке походить з Центральної та Південної Америки. Він належить до сімейства сумах і не має нічого спільного з чорним перцем. Бразильський перець трохи гострий і дещо солодкий, але також має багато квіткових та фруктових нот, які нагадують ялівець. Легші за пір'я, висушені ягоди кольору від рожевого до червоного - коли свіжомелені - добре підходять до риби, каррі і деяких овочів, наприклад, спаржі.

Ваніль є другою серед найбільш дорогих спецій у світі після шафрану. Її отримують з ферментованих капсул різних видів ванілі. Більша частина аромату міститься в капсулі стручка, а не в чорній м'якоті ванілі з дрібним насінням, що містяться в ньому. Тому стручки завжди потрібно використовувати під час приготування їжі. Ваніль додає аромат майже до кожного солодкого блюда, а також до легких соусів до риби і морепродуктів.

Гвоздика — це бутони гвоздичного дерева, що мають сильний аромат та пекуче-пряний смак. Вони походять з Молуккських островів, а зараз також вирощуються в Занзібарі і на Мадагаскарі. Ретельно дозовані - вони додають пікантності маринадам, соусам, супам, бульйонам, сарделькам, м'ясним і рибним стравам, пряникам, каррі і, звичайно, глінтвейну та пуншу. Використовувати слід тільки голівку, стрижень має гіркий смак.

Гісоп дещо втратив популярність, хоча молоді пагони, злегка гірке листя і фіолетові, рожеві або білі квіти (у липні і серпні) чудово приправлюють жирне смажене м'ясо. Вони також добре підходять для овочів, таких як боби, для супів, салатів і тушкованих страв. Гісоп завжди потрібно використовувати свіжим, так як він втрачає весь свій аромат при сушінні. Назва, до речі, походить з арабської мови і означає «свята трава». Гісоп вирощувався як прянощі та лікарська рослина, починаючи з 16 століття.

Також відомий як запашний перець або ямайський перець. Карибський острів досі був одним з основних регіонів його вирощування. Там свіже листя куща використовується разом з ягодами. Духмяний перець цінували ще ацтеки, насамперед, за те, що він додавав аромату їхнім напоям з какао. На початку 16-го століття цінні зерна були привезені з Південної Америки до Європи і відтоді вдосконалили смак ситних запіканок, тушкованих і смажених страв. Гіркувато-солодкий, пряний смак нагадує гвоздику і розкриває свій спокусливий аромат особливо в printes [різдвяне печиво] і lebkuchen [імбірні пряники]. Духмяний перець слід зберігати в сухому, захищеному від світла місці. Краще придбати цілі ягоди. Вони зберігаються протягом декількох місяців і розкривають свій чудовий перцевий аромат при помолі.

Естрагон, як правило, використовується як приправа для супів і соусів, але також його можуть додавати у солоні огірки, салати та деякі сорти гірчиці.

Зіру особливо цінують як пряність в Латинській Америці, Північній Африці, майже у всій Азії та Індії. Невеликі зеленувато-сірі плоди найчастіше смажать з цибулею в маслі або смажать всуху перед використанням. Зіра є важливим компонентом сумішей каррі та тандури. Запах смаженї зіри, часто в поєднанні з коріандром, є однією з найхарактерніших особливостей кухні у Шрі-Ланці та південній Індії. Зіра також часто використовується в арабській кухні. Це типова спеція для тушкованого м'яса, відомого як тажин. Зіра походить із Західної Азії, де вона вирощувалася з біблійних часів.

Батьківщиною цієї універсальної спеції є теплі і вологі джунглі Південної Азії. На кухні цей бежевий корінь додає аромату до м'яса, риби, курки, супів, салатів і каррі. Кисло-пряний, пікантний смак також розкривається в солодких стравах, таких як молочний рис, фруктовий салат, випічка (lebkuchen), чай і напої (імбирний ель). Японці насолоджуються кислим маринованим імбиром з суші. Імбир слід зберігати в сухому і прохолодному місці. Порізане коріння імбиру краще залишити для просушування на дошці, а потім помістити в відділ холодильника для овочів. Свіжонатертий або нарізаний імбир можна заморожувати без проблем і зберігати протягом декількох місяців.

Кайєнський перець виготовляється з висушеного подрібненого перцю чилі кайєнського сорту. Таким чином, з ботанічної точки зору, це не зовсім перець, а різноманітність стручкового перцю. Оскільки перетинки та насіння, також включені в обробку, кайєнський перець значно гостріший, ніж чорний перець і супроводжується злегка фруктовим, димним і гірким смаком. Зі своєї батьківщини у Латинській Америці «Іспанський перець» був доставлений в Європу та Азію іспанськими та португальськими мореплавцями.

Каперси - це мариновані бутони справжнього каперсового куща, що походить з південної Європи та всього середземноморського регіону. Закриті бутони збирають вручну навесні; вони не їстівні в сирому вигляді. Спочатку вони висушуються протягом одного дня, а потім маринуються в грубій морської солі, насиченому розчині солі, оцті або маслі, що дає їм їх пряно-гострий смак. Найменші каперси мають найкращий смак.

Без цієї спеції, яка належить до сімейства імбирних, не було б каррі, і деякі солодкі страви були б бідними без аромата кардамону, що нагадує лимон і корицю. Кардамон був дорогим імпортним товаром для стародавніх греків, і римляни також цінували аромат цієї рослини, що походить зі Шрі-Ланки. У той час як чорне насіння в трикутній капсулі використовується практично для будь-якого каррі на Далекому Сході, в арабських країнах вони використовуються, щоб додати аромату каві. У скандинавських країнах кардамон використовується не тільки для додання аромату печиву і солодким сортам хліба, а й у пиріжки і ковбасу. Перед використанням завжди підсмажуйте кардамон у накритій сковорідці без масла до тих пір, доки не з'явиться аромат; потім розітріть в ступці.

Кервель також називається горщиковою травою в розмовній мові, хоча трилисні та чотирилисні перисті світло-зелені листки також додають чудовий смак легким соусам і сиру. Його аромат, ніжний, як фенхель, тонкий, як аніс і подібний до солодки, є прекрасним доповненням до кожного салату, смаженої риби, картопляних і грибних страв. Навіть сольна поява в крем-супі є видатною. Як і петрушка, кервель, що буває до 60 см заввишки, належить до сімейства зонтичних. У квітковому горщику на підвіконні вашої кухні він доступний цілий рік. Щорічне листя кервеля має бути зібране до цвітіння рослини, воно завжди додається до страв в кінці готування.

На кухні кмин є істинним майстром на всі руки: На першому році листя і молоді пагони використовуються в салатах, супах і соусах; на другому році квіти використовуються (як їстівні прикраси і в салатах) так само, як стигле, висушене насіння - в смаженій картоплі, хлібі, м'ясних стравах і, перш за все, в стравах з капусти, які легше засвоюється після додавання кмину. Насіння кмину, як насіння анісу і фенхелю, є хорошою закускою. Починаючи з вересня, коріння є ароматною спецією для приготування супів і тушкованих страв.

Корицю отримують з сухої кори коричного дерева, зокрема, справжнього або цейлонського коричного дерева. Це одна з найстаріших прянощів і використовувалася в Китаї ще за 3000 років до нашого літочислення. Палички кориці кришать перед використанням, смажать на сковороді без жиру, поки вони не починають випускати аромат, а потім подрібнюють. Вони використовуються для приправляння солодких страв, випічки, какао та глінтвейну, але також темних соусів, які супроводжують страви з дичини.

Почуваючи себе як вдома і в арабських і в азіатських стравах, коріандр стає все більш популярним і в європейських стравах. Знавці цінують пряно-свіжий, злегка солодкуватий смак зелені коріандру і її неповторний аромат, який нагадує лист петрушки, анісу, м'яти і цитрусові кірки. Ароматичне свіже зелене листя і молоді стебла, а також білі квіти і маленькі, пряно-солодкі запашні фрукти є важливим компонентом багатьох сумішей каррі, надають соусам і маринадам особливу ноту і служать в якості приправи для консервування солінь і гарбузів. Зелень коріандру використовується як петрушка; однак, тонкі, дрібно нарізані стебла, які підсилюють аромат також можна використовувати.

«Огіркова трава» походить з Центральної Азії, але є сьогодні важливою складовою кухні Північної та Східної Європи. Ця невимоглива рослина, яка виростає до 1,25 м у висоту, належить до сім'ї зонтичних. Його листя, квіти і висушені плоди, солодкі і ароматні, подібні до анісу чи кмину, використовуються для приготування їжі. Листя і квітки завжди потрібно використовувати свіжими для салатів (огіркових!) і соусів, але вони також є чудовим доповненням до картоплі і риби. Плоди та ще нерозкриті бутони квітів додають завершальну ноту до маринованих огірків і овочів, а також ароматичного оцту. Вони також добре смакують у хлібі і булочках.

Яскраве оранжево-жовте зсередини коріння росте в тропічних районах Індії і Південно-Східної Азії і також відоме як жовтий корінь або індійський шафран. Куркума є важливим компонентом всіх сумішей каррі, як свіжа так і висушена і подрібнена. Її гострий, злегка пікантний і освіжаючий смак добре підходить до легкого м'яса, птиці та риби, салатних соусів, маринованих овочів і сумішей приправ для гриля. Куркуму слід зберігати в сухому місці і не дуже довго, оскільки вона швидко втрачає смак, а колір зникає під впливом світла.

Вічнозелене листя лавра прикрашало голови грецьких олімпійських спортсменів. Блискуче, темно-зелене, гостре листя додає сильний аромат, свіже більше, ніж сушене. З цієї причини, його слід використовувати помірно. Лаврове листя є важливим компонентом букету гарні, кип'ятиться на повільному вогні в бульйонах, супах і соусах, супроводжує смажені і тушковані страви (гуляш) і добре гармоніює з дичиною і стравами з капусти (червона капуста, квашена капуста). Листя потрібно видаляти перед подачею на стіл, оскільки воно дуже гірке на смак. Лише деякі з приблизно 2500 видів з сімейства лаврових є настільки ароматні, як Лавр благородний, який росте в Середземномор'ї як кущ або дерево. Порада: Лавровий лист в рисі, борошні та крупах  запобігає появі паразитів.

Майже жодна інша спеція не є настільки характерною для азіатської кухні як цитрусове, з сильним ароматом листя лимонника. Походячи зі Східної Індії, трава, яка досягає до двох метрів заввишки, тепер вирощується в усіх тропічних регіонах Азії. Лимонник смакує найкраще свіжозрізаним і є хорошим доповненням до домашньої птиці, риби і морепродуктів, соусів і маринадів. Він найкраще гармонує з зеленню коріандру, цибулею-шалот і часником.

Листя карі походить з Південно-Східної Азії, але також вирощується в горщиках на сонячних балконах і терасах в Європі. Блискуче зелене листя куща, що росте до двох метрів у висоту, випускає інтенсивний запах пряної суміші каррі після простого дотику. Сушене листя швидко втрачає свій аромат. Листя карі додає пікантність до азіатських страв, м'яса, риби, овочів і чатні.

Листя кафір-лайма походить з дерева з тією ж назвою, яке належить до сімейства цитрусових. Листя має дуже інтенсивний, пікантний, подібний до лимона і гіркий смак. Вони відіграють важливу роль в кухні Південно-Східної Азії (Таїланд, Камбоджа, Малайзія та Індонезія) і французького заморського департаменту Ла Реюньон. Як європейське листя лавру, свіже або сушене листя додають при приготуванні соусів, супів і рагу і видаляють перед подачею на стіл.

Любисток не випадково називається травою Маггі (хоча він і не міститься в рідкій приправі), тому що він пожвавлює кожну м'ясну страву і овочевий бульйон своїм подібним до селери смаком. Свіже листя має найбільш інтенсивний аромат; сухе листя швидко втрачає свій аромат, але його можна заморозити. Любисток прекрасно гармонує з ситними теплими (картопляними) супами і тушкованими стравами, але також може бути використаний в салатах - в невеликих кількостях.

Майоран є типовою середземноморською спецією, хоча вона й поширена аж до Гімалаїв. Майоран має пряний, сильний і дещо цитрусово-квітковий аромат і теплий, але не пекучий смак. Листя використовуються свіжі або сушені для того, щоб приправляти картопляні страви, супи, соуси, ковбаси (тому вона ще називається «ковбасна трава») і бобові. Майоран добре поєднується з перцем, мускатним горіхом і (особливо для дичини) з ягодами ялівця.

Меліса походить зі східного Середземномор'я, і її свіже, дрібно нарізане листя наділяє безліч страв свіжим, лимонним смаком. Вона гармонує з рибою, птицею і салатами, але також і з фруктами, такими як яблука, полуниця і дині. Вона додає свіжу трав'яну ноту до страв, в яких використовується лимонний сік. Як холодний чай з льодом, меліса чудово освіжає влітку. Багаті на нектар квіти меліси приваблюють бджіл.

Мускатний горіх - це жорсткий, схожий на ягоду плід дерева з тією ж назвою. Походить з Індонезії з островів Банда і північних Молуккських островів, також культивується сьогодні в тропічній Азії, в Африці, Південній Америці та Гренаді. У кулінарному світі тертий мускатний горіх використовується для приправлення страв з картоплі, супів і тушкованих страв, м'ясних котлет і смаженої свинини. Він також додає тонкий смак до цвітної капусти, шпинату, брюссельської капусти, кольрабі, червонокачанної капусти й пастернаку.

Насіння пажитника є ароматичним компонентом кожної суміші каррі. Тверде, квадратне насіння, кольору від вохри до пісочного, - якщо свіжомелене - має інтенсивний, теплий, подібний до каррі аромат. Пажитник, який походить з Персії, відноситься до сімейства бобових, він використовувався стародавніми єгиптянами як прянощі і лікувальний засіб і поширився аж до Південно-Західної Азії. Перед використанням пажитник потрібно ледве обсмажити на сковороді без масла, а потім подрібнити в ступці.

Смак у огірочника трохи терпкий і освіжаючий, як огірок. Тонкі листки є найсмачнішими; старі, жорсткі листки мають більш різкий смак. Огірочник добре підходить до вершкового сиру, страв з яєць і (огіркових) салатів, а також як приправа до шпинату і капусти. Невеликі їстівні фіолетово-сині квіти стануть чудовою прикрасою для десертів, салатів та освіжаючих холодних напоїв. Їх також можна заморозити в кубиках льоду.

Жодна інша спеція не пов'язана так тісно з середземноморською кухнею, як дикий майоран, чи то свіжий, чи сушений. Близько 40 різних видів ростуть у Середземноморському регіоні, а також у Малій Азії і Західній Азії. Орегано є однією з небагатьох трав, що часто має більш інтенсивний смак, коли висушена, ніж свіжозібрана. Використовуються листя і пагони, але квіти також їстівні і придатні для прикрашання страв. Орегано покращує смак томатних соусів, овочів і м'яса, приготовлених на грилі, але також є бажаним інгредієнтом хорошої піци та чилі кон карне. Орегано добре поєднується з маринованими оливками, листям любистка, каперсами і сиром фета, але повинен використовуватися з обережністю, оскільки його інтенсивний смак швидко перекриває смак інших інгредієнтів.

З її освіжаючим ароматом перцева м'ята є чудовим компаньйоном для соусів, салатів, овочів і страв з баранини, а також численних солодких страв. Як багато інших рослин з цього сімейства, справжня м'ята багата ефірними маслами, тому її слід використовувати з обережністю. Полуниця, фруктовий салат, морозиво, шербет і граніте набувають особливих відтінків смаку завдяки додаванню свіжих дрібно нарізаних листків. М'ята ідеально поєднується з горохом і картоплею, збагачує смак польової зелені і додає освіжаючу ноту стравам з птиці, особливо, якщо вони містять фрукти. Чай смакує найкраще, коли приготований зі свіжого листя. Якщо ви хочете висушити листя, це потрібно зробити до цвітіння рослини, оскільки саме в цей час вони містять особливо велику кількість охолоджуючого ментолу.

Чи то буде риба, м'ясо чи птиця - петрушка додає свіжу, сильну ноту до кожної страви. Ароматичні листя петрушки завжди присутні в кухні; майже кожне блюдо може бути приправлено або прикрашено ними, від салату до супу, від соусу до страв з яєць, овочевих і тушкованих страв. Дрібно нарізана зі свіжим сиром і невеликою кількістю солі, петрушка утворює апетитний соус. Стебла додають аромату бульйонам та овочевим супам. Петрушка втрачає свій аромат при висушуванні, тому оберніть її нещільно у вологі паперові рушники і тримайте в холодильнику або наріжте і заморозьте в лотках для льоду.

У Німеччині полин також називається "Besenkraut" [трава-мітла] і "Gänsekraut" [гусяча трава], тому що стебла, які можуть досягати двох метрів у висоту, використовувалися для підмітання, і тому, що свіжі або сушені пагони з ще закритими бутонами додають злегка гіркуватий присмак до жирних продуктів, таких як свинина або гусятина. Гіркі речовини, що містяться в ньому, стимулюють вироблення шлункового соку й жовчі і тим самим сприяють травленню.

Родовик, який також називається салатний родовик, належить до сімейства розоцвітих і є важливим компонентом франкфуртського зеленого соусу. Молоді пагони і листя мають освіжаючий смак, що нагадує огірки. Їх слід використовувати свіжими, оскільки вони швидко втрачають свій аромат при сушінні. Родовик добре поєднується зі свіжою зеленню, легкими соусами та овочевими супами, а також є смачною основою для лимонадів на травах.

Розмарин, типова середземноморська спеція, сьогодні поселилася майже у всіх кухнях світу. Навіть римляни приправляли свої м'ясні страви листям цього вічнозеленого куща. Ніжні кінчики гілок і голчасте листя дуже ароматні, трохи гіркуваті, нагадують евкаліпт і мають стимулюючий ефект. Свіжий розмарин добре поєднується зі стравами середземноморської кухні, бараниною, птицею, смаженою свининою, рибою, овочевими супами, свіжими, приготованими на грилі або маринованими овечими або козячими сирами, а також з приправленим хлібом. Страви на грилі - м'ясо, риба, овочі або картопля - набувають безпомилкову дражливу(?) ноту із додаванням свіжого розмарину. Завжди використовуйте розмарин свіжим, він швидко втрачає свій аромат при сушінні.

Снить розглядається багатьма як просто впертий садовий бур'ян; однак, ця зонтична рослина, чиє молоде листя в березні і квітні смакує як морква і селера, може використовуватися в різний спосіб. Листям приправляють овочі, супи і соуси, вони дуже добре смакують з картоплею, як самостійний овоч, і ідеально підходить до шматка хліба з маслом. Молоді стебла можуть бути також приготовані як овоч, квіти (з червня по серпень) є привабливим та їстівним декором, а яйцеподібні плоди, схожі на кмин, додають пікантного присмаку в супи і тушковані страви.

Тамаринд, який також називають індійський фінік або кислий фінік — це біб з тамариндового дерева. Тамаринд існує у двох смакових різновидах: Солодкий тамаринд має коричневу м'якоть, кислувато-терпкий тамаринд має майже чорну м'якоть, що нагадує родзинки за своєю консистенцією і кольором. Тамаринд є важливим компонентом приправ, таких як вустерський соус і соус для барбекю. Сироп тамаринду служить основою для прохолодних напоїв і шербету, джемів і льодяників.

Тим'ян, традиційна приправа Середземноморського регіону, полюбляє багато сонця; він чудово доповнює м'ясо, курятину і пасту. Крихітне вічнозелене листя і ніжні пагони тим'яну дуже ароматні, з терпким і злегка димним смаком. У Франції тим'ян є компонентом суміші прованських трав. Тим'ян добре підходить до м'яса, птиці і овочів, а також (разом з медом) додає аромату свіжому овечому та козячому сиру, а також солодощам. Квіти можуть бути використані для прикрашання страв, але їх також можна їсти. Відомо кілька сотень сортів тим'яну, і всі вони мають дуже різний смак - їхні смаки варіюються від ананаса до лимона. 

Незважаючи на те, що фенхель є типовою літньою рослиною, його сушене насіння нерозривно пов'язане з різдвяною випічкою. Свіже зелене, струнке, трохи солодке листя добре поєднується з зеленими листовими салатами, соусами і особливо з рибою. Насіння, яке збирають у вересні-жовтні, використовується мелене або ціле. Воно надає хлібу, супам і особливо рагу особливу ноту, а також сприяє травленню.

Хрін, також відомий як «фермерська гірчиця» і Kren в Австрії, з його сильним гострим смаком добре підходить для вареного м'яса (Tafelspitz [варена яловичина]), риби, яєць і сирих овочевих салатів ( наприклад, з червоного буряка). При змішуванні з сиром свіже, очищене і дрібно нарізане або терте коріння утворює смачний паштет для бутербродів. Коріння хрону можна збирати з талого ґрунту круглий рік.

Чабер садовий зустрічається в середземноморському регіоні, а також в Індії, Південній Африці та Північній Америці. Він завдячує своїм гірким смаком з легким ароматом чебрецю численним гірким речовинам, які також корисні для травлення. Гострий смак свіжого або висушеного листя та пагонів добре поєднується з бобовими, бараниною і стравами з картоплі, рагу, жирним м'ясом, а також салатами - в невеликих кількостях. Оскільки однорічний (садовий) чабер має дуже насичений смак, його слід використовувати помірно і додавати до страв лише наприкінці приготування. В саду невимогливий чабер любить сонячні, теплі місця і легкий нещільний грунт. Його збирають з червня по вересень.

Смаки розділилися щодо часника. Деякі його люблять, деякі ненавидять - можливо, тому, що вони ніколи не їли насправді свіжий часник. Гвоздика, яка належить до цибулинних рослин, досягла Європи в давні часи із степів Центральної та Південної Азії через Середземне море. Часник використовується для гарячих страв та холодних закусок, додає пікантності і забезпечує кожне блюдо типовим присмаком, який важко з чимось сплутати. Не треба засмажувати часник до занадто коричневого кольору, інакше він буде гірчити.

Провівши багато років у тіні свого культивованого брата, часника, черемша знайшла свій шлях до зіркової гастрономії протягом останніх кількох років. Рослини (до 35 см заввишки) ростуть по руслах струмків і в листяних лісах Західної та Центральної Європи протягом тисяч років. Листя, бутони і квітки можна збирати з березня по червень, залежно від погоди, а цибулини — тільки після того, як рослини відцвіли. Черемшу завжди слід використовувати у свіжому вигляді. Її смак нагадує м'який часник, а також цибулю. У невеликих кількостях черемша добре поєднується з супами, салатами і овочами в сирому або обсмаженому вигляді. Її також можна замаринувати в олії або оцті і подрібнити для приготування песто.

Чилі, який також називають пепероні, пеперончино або халапеньйо, належить до видів паприки. Через їхню форму їх часто називають стручками, але з ботанічної точки зору це ягоди. Гамма кольору чилі коливається від зеленого (незрілого) до жовтого, від помаранчевого і червоного до темно-червоного і фіолетового. Їхня форма може бути довгаста, пряма або зігнута, а також кругла. Загалом, вірно наступне: Чим менші і темніші плоди, тим гостріший їхній смак. Плоди використовують свіжими та сушеними. Видалення світлих перетинок і насіння робить чилі м'якшим.

Чорна гірчиця росте по всій Європі і Північній Африці уздовж шляхів і по краях полів. Ніжне листя можна збирати в липні і серпні і використовувати як приправу, подібну до крес-салату наприклад, в сирі або салаті. Починаючи з вересня, висушене подрібнене або ціле чорне зерно додає пряні ноти у гірчицю і суміші спецій, мариновані огірки і гарбузи, а також м'ясні маринади.

Чорний перець - це плід дерева з тією ж назвою. Його отримують з незрілих (зелених), або майже дозрілих (жовто-оранжевих) плодів; він зморщується і чорніє при сушінні. Він має гострий, злегка горіховий смак і є найбільш широко використовуваним типом перцю. Він використовується майже в кожній кухні в усьому світі, і в ідеалі має бути змеленим безпосередньо перед використанням. Цілі горошини перцю можна використовувати в бульйонах, супах і маринадах.

І свіжу, і сушену шавлію завжди слід використовувати дуже помірно, тільки тоді вона буде доповнювати власний смак риби, м'яса і птиці. Свіже листя містить багато ефірних олій і освіжаюче на смак, злегка гіркувате і пряне, з відтінком ментолу. Воно додає аромату в страви з яєць, ковбаси, смажену птицю, свинину, телятину і баранину, легкі супи і соуси, а також добре підходить в якості начинки для запеченої риби. Сушена шавлія має дуже інтенсивний м'ятний і металевий присмак, і тому її також слід використовувати помірно. Сині та фіолетові квіти є гарною прикрасою, але не дуже добрі на смак. Свіжу шавлію можна зберігати в холодильнику, вільно загорнуту у вологий паперовий рушник або можна подрібнити і заморозити у лотках для приготування льоду.

Оскільки рильця шафрану можна збирати лише вручну, вони є найдорожчими прянощами в світі. Залежно від залишкової вологості, потрібно від 100 000 до 200 000 квітів, щоб виробити один кілограм оранжево-жовтої спеції, отже, один збирач може зібрати від 60 до 80 грамів на день. На кухні шафран служить як барвник, а також як приправа до тортів і супів, соусів для риби та молюсків, різотто і паельї, причому тільки жовтий кроцин, який міститься в ньому, розчиняється у воді, а не червоний каротин. Шафран слід використовувати дуже економно, бо надлишок його призведе до пікантної гірчинки. Замінник шафрану, наприклад, з сафлора, кульбаби або нігтиків - не має смаку, а тільки додає жовтий колір. Меленого шафрану слід уникати, оскільки зрозуміти, чи шафран є справжнім, можна лише під час його використання.

В салаті, супі, соусі, стравах з птиці чи яєць - шніт-цибуля завжди забезпечує пікантну свіжість і декоративний вигляд. Шніт-цибуля належить до цибулинних рослин — і смакує відповідно. Високі, від 1 до 5 міліметрів завтовшки, порожнисті стебла ростуть круглий рік в садах або горщиках на балконах або підвіконнях. Завжди зрізайте цибулю прямо перед її використанням; вона смакує краще зі свіжими листовими салатами, зверху на стравах з яєць, супах і вершкових соусах. Ніколи не готуйте шніт-цибулю, оскільки нагрівання руйнує її аромат. Квіти можуть бути використані для прикраси або в якості приправи. Якщо бутони зрізають регулярно, стебла залишаються тонкими і соковитими. Якщо рослинам дозволяється цвісти, порожнисті стеблі будуть на смак більш ситними і грубими. Шніт-цибулю не можна сушити; тому, поріжте свіжі стебла на дрібні шматочки і заморозьте.